Ольга Бражник

Трасо-логічне

Порожні осінні гнізда збирають дощ
У мареві над ланами пасеться тінь
І більше не актуальні фонтани площ
І вечір розсипався зграйкою миготінь
Пора через кожне сито цідити глей
Опеньково-прілий жовтень займає: «Ну?»
Із літа автобус вичавлених людей
І вишкір комбайна: «Не бійсь, не наздожену»
Лелеки по кісточки клешнями у стерні
І вітер облизує «Хто ж тебе, як не я?»
І сонячний овид над обрієм посмурнів
І дражниться із нори язиком змія
Бадилля попалене і виграє вино
І лопнув обруч і нудотний осінній блюз
І літо не те щоб настільки уже давно
Та в льосі давно ні для кого лежить гарбуз
На ниточку бабину ниже росу павук
А поле і траса упоперек і вподовж
Не випустити канву і керма із рук
Порожні осінні гнізда збирають дощ

Божья коробка

Мир под луной – это божья коробка,
Все мы в ней – кто карандаш, кто – ластик,
Кто просто фантик, принц-полукровка,
Кто-то вообще не из этой сказки…
Божья коробка для всех открыта,
В ней, как в матрёшке: ящик Пандоры –
Классика жанра. А в нем – корыто,
Счастье в котором.
Бисер еще в расписной шкатулке,
Свиньи (иначе – зачем же бисер?),
Лямки, дилемки, заклёпки, втулки,
Пакля, белила, мёртвая крыса…
Мы там меняемся волею судеб –
Судьбами, волей, местами в коробке…
Надо же было припомнить всуе
Лямки, заклёпки…

Ліричне

Чи ти хворий, чи я закохана,
Чи ти бачиш мої думки?
Чи зізнання оте непрохане...
Всі однакові, й ти такий.

Чи ти дивний, чи я розпещена,
Що не варте - того не жаль.
Тільки тріщини перехрещені
І на вибір - одна педаль,

Щоб наосліп - в підлогу - тиснути,
Лиш молитись: єжи єси...
Ах, які ж-бо ви всі пройдисвіти!
Пригальмуй - або спокуси.

Що ж це - я оживила статую?
Дивний видався день якийсь...
Що задорого - є розплатою:
Неспроможний - не спокусись.

Равлики

Ну давай, паркуй свій пафосний Сітроен
На краю обніжка.
Світоглядний нокаут енного міста N –
Репортажі з ліжка…

Не проблема, можна всюди, куди кортить,
І не тільки в сексі.
Я не півтебе, я навіть не цілий ти,
Я – окремий Всесвіт.

Як набрид мені мережаний твій обрус!
Мине другий тиждень,
І тоді я ще подумаю й повернусь:
Мене другий ти ждеш.

Із нічого поналіплюємо погрудь
Раз, два, три – вчетверте,
А коли борги наважуся повернуть –
Невідомо, стерто.

А коли пігмеї виструнчаться в ряди
І у наступ рушать –
Ми з тобою рік повзтимемо до води,
Не знімавши мушель.

Я сплету чотири лапті й один вінок,
Стане жити краще.
Ми зіграємо ще в кіно, і в доміно.
А набридне – в ящик.

***

У спробах марних реноме зробити

Та й щоб не відхилитись від орбіти,

Проходить слава світу силачів.

Щоб відділити від основи зайве,

Сліпий мудрець в радіаційнім сяйві

Псалмів знайомих згадував мотив.

Матеріальний дух свободи руху

В тисячоліття раз набрався духу

Й на цій планеті стати захотів

Не пам”ятником, навіть не курганом,

Не чистим полем, не родючим ланом,

А тим, що розуміє все без слів.

Душею ж Всесвіту належить бути

Тому, хто зміг добитися спокути,

Хто не святий, та майже без гріхів.

Не все так просто, друже безтілесний –

Ти й сам не усвідомиш, як воскресне

Та плоть, яку ти вмисно умертвив.

Тож не дивуйся, як букет анафем

Той, хто не зможе жить під спільним дахом

Тобі в дарунок дасть без зайвих слів.

Казки - О.Бут, вірші О.Бражник

00:00 / 00:00