Людмила Калиновська
ВІКНА
***
...ці рухи навзаєм, ці лозоплетіння тіл,
ця подорож чиста, сліпа, обережна, повільна,
здається, що ніч ураз спопеліла на тлін
як тільки-но закипіла…
І шепіт дерев і тумани розкажуть про
сон, який і донині триває дивний-предивний,
про те, як зорі тремтять і остигають знов
у простирадлах невинних...
це диво самотніх бажань і стискання рук,
ці рухи правічні: сліпі, обережні, тривожні…
послухай і ти, як падають роси, і вслух
говорять до подорожніх…
***
…доторкнись,
розбуди,
розгорни як сорочку мережану,
розпиши,
воскреси
поцілунками тіло тремке
обережним,
звабливим,
п'янким і жагучим обстеженням
спокуси,
розтопи,
розчахни мого лона букет.
…і заграй,
заспівай
божевільно красиву мелодію
наші рухи
спонтанно
зіллються в єдиновзаєм
і хмелій,
шепочи,
і веди течією, як лодію,
це безумство,
цю пісню,
шаленство твоє і моє…
доки сльози
заблиснуть з-під вій зацілованих…
доки серце
заб'ється від млості живим…
доки руки
мої не обм'якнуть здивовано...
доки світ –
у мені –
не розлусне твоїм…
***
Нездійсненного мрія давня –
Розбудити тебе цілунком
І, солодкої ночі, в травні,
Напоїти жагучим трунком…
Воєдино сплести долоні,
Щоб до ранку не розплітати,
Щоб душею не охолонуть,
Як у приймах чужої хати…
***
Недовго лишилось, кілька годин
тобі, що прилинеш птахою.
У тістечках знову– духмяний кмин
і пахне в кімнаті кавою…
Запалена свічка, бокал з вином,
душа до небес розкрилена…
Метелики й дощ гойдають вікно
Крильми, вітрами й вітрилами…
ПОДИХ ВЕСНИ
Твій сонячний погляд і усмішка щира,
і ніжні три слова, в яких я тону…
Рятуй з круговерті, рятуй мене, милий,
щоб разом з тобою відчути весну.
Тримаєш за руку, торкаєшся серця –
і душу мою зігріває тепло...
І силу від сонця збирає джерельце
всім лютим на щастя і зимам на зло!
І першого цвіту на стежці доволі,
щоб разом іти нам у даль-далину.
Твій сонячний, сонячний, сонячний погляд…
І ніжні три слова... Відчути весну..!
***
Тиша. Ранок у віконце…
Млость приємна… Ніжиться душа…
Ти вгадай – для кого сонце,
і кого це сонечко втіша…
Місто… Пахощі бузкові…
Вколо нас – юрба, та нас нема…
Ми самі собі в любові…
І життя для нас обох трива…
Не питай – чи я щаслива,
просто поцілуй і обійми.
Й помовчи, бо не для зливи
це заплутане рівняння – «ми…».
***
…а життя починається із нової зубної щітки
у ванній, на поличці, що була чиєюсь, колись.
І так усе, до чого не доторкнись
чи помітно для тебе чи не помітно…
Сонце світить у вікна, і сонцю невтримно,
кого обіймати зранку – мене чи ту, що зникла,
що пішла зустрічати його з інших вікон,
до іншого чоловіка такого ж віку, як і сама.
Нове життя починається з широкого ліжка,
на якому обом не тісно, і, звісно,
усе на ньому без завіси,
де залишаєшся поза грою,
незрозуміло ким, і з ким,
і з якою метою…
Заблукати у парку, заціпеніти від любові,
похлинутися літом… а життя…
воно не всесильне,
щоб змінити декорації у театрі ляльковім
сірі та чорні сукні на сукні білі,
весільні,
бо все у ньому невміло,
незрозуміло…
Таке життя, що бери його із хрестом
рАзом
і неси на Голгофу, де розпинатимуть тебе ті,
що колись про неї не казали і не хотіли казати
приміряючи на тебе усі хрести,
і спалюючи усі мости
від нового газди…
замість смсок пиши листи…
Так зручніше
говорити у тиші
з тим, кого любиш…
кого мИлуєш чи милУєш…
а йому однаково,
чи є у тебе в склянці вода,
і чому вона є у крані…
Спи. Ще рано…
***
День починається із ночі…
І хочеш ти чи не хочеш,
а небо пролилося зливою неохоче:
розбудило, вмило, пролопотіло асфальтом
прошепотіло
до найглибшої твоєї істоти: де ти і хто ти?..
…дивно. З різних полотен
окреслено лінії життя чи смерти…
Конверти для «за» і «проти»,
І щось, що минуло,
що лишає тебе за бортом…
Попри страхи, де вони одні й супроти
Яких
сам
не подолаєш сум без дотику
до мажорної ноти…
не дивно – бути зіркою одного дійства…
Озерце небом, сонцем плюскоче,
Тіло лоскоче і приймати не хоче,
що там кружляє за істиною і змістом.
А мені так хочеться тебе обійняти…
Сказати – не хвилюйся, зумій дочекатись.
Спати разом – нічого не значить
Жити разом…
Тільки заради цієї фрази
З минулим прощатися
Варто.
І тремтить у мені літо,
Аж терпне…
І не сміє тебе будити,
Ти так солодко спиш
З посмішкою на вустах
І вже не хочеться
вмерти…
Ти повернеш мені
безсмертя?..