Сергій Надубов
СМІХ ЦЕ - ЛІКИ, ЦЕ - БАЛЬЗАМ, НИМ ЛІКУЮСЬ ЧАСТО САМ
ЦАПОВЕ ПРАВЛІННЯ.
Зібралися звірі в лісі
На велику раду,
І обрали вони Цапа
На значну посаду.
Теревені все вели:
Як ділити власність?
Що таке є «плюроризм»?
«Бартер»? «Ринок»? «Гласність»?
Вчили нові ті слова,
Цапу догоджали,
Поки ліс той на дрова
Весь не порубали.
Як не стало вже дерев,
На пеньках вмостились,
Та й луна і далі рев,
Наче, показились!
«Нахватались» нових слів
І давай «чесати»,
Кожен добре з них умів
Язиком «плескати».
Час не гаяли вовки –
Всіх слабких пожерли.
Завеликих хижаки,
Враз, гуртом роздерли.
Все спустошили за мить
І гукають слізно:
– Треба діять, щось робить!
Та, було вже пізно.
________
Світ людей такий же дикий.
Долю хай не лає,
Хто на пост такий великий
Цапа обирає.
СОН.
Привиділась вранці дівчина мені,
– Я міцно так спала, Сергію, ці дні,
Та ось я нарешті до тебе прийшла,
Тебе не одразу, та все ж, я знайшла.
Вона була гарна, вродлива, струнка,
Осиная талія в неї тонка...
– Я бачу не радий мені ти, Сергій,
Тепер ти без мене ніхто, зрозумій!
– Я радий, нарешті тебе я зустрів,
Та краще б без тебе і далі я жив.
Проблем ніяких я без тебе не мав,
Неначе дитя вночі міцно я спав!
Навіщо ти вдерлася у душу мені,
Тепер розмовляю з тобою вві сні.
З тобою повинен я жити навчитись,
Не краще б нам, Совість моя, розлучитись?
– Ти може і правий та все ж зрозумій, –
Нічого не вдієш, бо ти уже мій!
Ти з Долею краще відразу змирись
І Совісті в ноги своїй поклонись.
Зі мною не буде ніколи покою,
Ми будемо жити у парі з тобою.
До мене завжди ти почнеш прислухатись
І менше ти будеш в житті помилятись.
І як Соломон будеш ти справедливий,
Хоча і не будеш, як він, ти вродливий.
Я очі заплющив, гадаю – ще сплю,
Прокинусь і втрачу я Совість мою.
Хто хоче ярмо на собі це носити, –
Не легко в цім світі із Совістю жити!
Та я вже в полоні, нічого не вдію,
Сказати їй слова я вже не посмію...
Моєї душі невід’ємна частина...
А втім, я ж – людина... тепер я людина.
ЗУСТРІЧ СТАРИХ ЗНАЙОМИХ.
– Гнат Петрович, друже,
Радий бачить вас.
Зайнятий ви дуже,
Все ж, згадали нас!
Бізнесменом «кльовим»
Я, колись, вас знав.
Українцем «новим»,
Кажуть, ви вже став.
Є у вас і гроші,
І зв’язки в «верхах».
Всі «шматки» хороші,
В ваших вже руках…
–Ти спізнився, Толю,
Став я не такий,
Маю іншу долю,
Вже я не «крутий».
Я продав машину,
Жінка геть пішла,
І моєму сину
Татка вже знайшла…
– Нащо ж я старався,
Тебе вихваляв?
Вчасно ти зізнався,
Що вже «лохом» став!
Ти бугай здоровий
Так не пропадеш.
Раз ти вже не «новий»,
«Старим» доживеш!
ХОМА І НЛО.
Стрів на вулиці Хома
Літаючу тарілку
(Зачепилася вона
За дубову гілку).
Ще такого не було
Із Хомою зроду.
Відчепивши НЛО,
Дав він їй свободу.
З апарата вийшли люди,
Лампами мигають
І Хому руками в груди,
З посмішкой штурляють.
Він їх миттю зрозумів:
Хочуть заплатити.
І горілки попросив,
Чарочку налити.
Довго ж він їм роз’ясняв,
Що таке – горілка.
Агрегат з горища зняв,
Показав, де дірка.
Як готують самогон, –
Лекцію читає.
Ніби, брагу у бідон
Він переливає.
Утомивсь Хома, і вже
Треба йти до хати:
– Бач, не вміють вони ще
Самогону гнати!
Кам’яного віку ви,
Допотопні люди.
У нас в місті самогон
Виробляють всюди.
Що ми зробимо, то все,
Тільки за горілку.
Забирайтесь звідси вже,
Й заберіть тарілку!
ВЕНЕГРЕТ ТА КАПУСТА.
Говорить Ігнат дружині:
– Ось приніс «капусту»,
Так зовуться гроші нині,
За наявність хрусту.
Полічила гроші жінка,
Знизала плечима,
І говорить чоловіку,
Кліпая очима:
– Чому ж це «капуста»?
Викажи секрет.
Рублі, гривні та купони –
Це, вже – «вінегрет»!
ПОДИВИСЬ В ТАБЛИЦЮ.
Запитав татусь у доні:
– А чи добре вчишся?
Як діла у тебе в школі,
Татку похвалися.
Та щоденник подає,
А сама сміється:
Він із тим, що в ньому є,
Сам не розбереться.
Подививсь в щоденник тато,
Поверта дитині:
– А чи це не забагато
«Одинадцять» нині?
А чи може тут стоять
Тільки «одиниці»?
Це у мене, тату, «п’ять»,
Подивись в таблиці!
НА ОХОТІ.
Закинув геть, Сергій роботу,
Бо набридла вже вона.
Відкривають в нас охоту
На зайців та кабана!
Накидав харчів в торбину,
Пляшку ніжно загорнув,
Торбу кинув він на спину,
Та й до лісу він гайнув.
Зустрічає Миколая,
Далі вдвох по лісу йдуть,
Та дорога та безкрая,
А пляшки вже спину труть.
Що поробиш, посідали
Ненадовго відпочить.
Із торбин пляшки дістали,
Аби в горлі промочить.
По чарчині як хильнули,
То схотіли пострилять,
Тут згадали, що забули
Хоч одну рушницю взять.